Телесик

 Жили собі дід і баба. Вже й постаріли, а дітей нема. Журяться собі.

От баба і просить діда:

- Поїдь, діду, в ліс, вирубай там мені деревинку та зроби колисочку. Я покладу деревинку в колисочку та й буду колихати. От і буде мені забавка!

Дід вирубав деревинку у лісі, зробив колисочку.

Поклала баба деревинку в колисочку - колише й пісні співає.

Колихала, колихала, аж поки полягали спати. Встають уранці, а з тієї деревинки та став синок маленький. Та й назвзли старі синочка Телесиком.

Ось підріс синок та й каже:

- Зробіть мені, тату, золотий човник та срібне веселечко. Буду я рибку ловити та вас годувати!

Зробив дід золотий човник та срібне веселечко. Спустили на річку - він і поплив. Їздить Телесик по річці, ловить рибку та годує діда й бабу. Наловить, віддасть - і знову попливе.

От мати наварила снідати, принесла до берега та й кличе:

- Телесику! Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка,

Дам я тобі їсти й пити.

Телесик почув, приплив до бережка, наївся, напився, віддав рибку і поплив далі її ловити.

Змія підслухала, як мати кликала Телесика, прийшла до бережка і почала кликати товстим голосом:

- Телесику! Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка,

Дам я тобі їсти й пити.

А він чує й каже:

- Ні, не моєї то матінки голос. Пливи, пливи, човнику мій, далі!

От зврила мати йому обід. Прийшла на бережок та й кличе:

- Телесику! Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка,

Дам я тобі їсти й пити.

Підслухала змія та мерщій до коваля:

- Ковалю, ковалю! Скуй мені такий тоненький голос, як у Телесикової матері.

Коваль і скував. От змія прийшла до бережка і стала кликати.

А він думав, що то мати, та й приплив до бережка. 

А змія його ухопила з човника, принесла до своєї хати й каже дочці:

- Зміючко Оленко, натопи піч так, щоб аж каміння розпадалося. Спечи мені Телесика, а я гостей покличу.

От Оленка натопила піч, що аж каміння розпадається, та й каже:

- Сідай, Телесику, на лопату!

А він то покладе руку на лопату, то голову. А Оленка:

- Та ні-бо, ні! Сідай увесь!

- Ну, так покажи, - каже Телесик.

Вона й почала показувати. Та тільки сіла, а він за лопату та й кинув її у піч і заслінку затулив. А сам хату замкнув, на височенний явір заліз та й сидить.

Ось прилітає змія. Кликала, кликала Оленку - та не озивається. Змія відчинила хату, гості почали бенкетувати. Наїлися, напилися, повиходили на двір і по траві качаються.

- Покотіться, поваліться, Оленчиного м´ясця наївшись! - чують вони звідкілясь.

Стали вони вишукувати та угледіли Телесика на яворі. Як почали вони явір гризти. Зуби поламали, а він стоїть.

Коваль скував їм залізні зуби. І почали вони знову дерево гризти...

От-от перегризуть. Коли летить гусей табунець. Телесик просить узяти його на крильця, а гуси кажуть:

- Нехай тебе середні візьмуть.

Ось ще табун гусей летить. Телесик до них, а гуси відповідають:

- За нами останнє летить, нехай тебе візьме!

Коли це ледве летить одним-одне гусеня. Телесик взяти його благає.

От воно й каже:

- Сідай! - І вхопило його на крила.

От гусеня принесло Телесика та й посадило на причілку. А саме по двору ходить. Баба побачила його та й вирішила зарізати. А Телесик:

- Не ріжте цього гусеняти, мамо. Коли б не воно, то й мене б не було. Воно мене врятувало.

Тут побачили дід і баба Телесика, зраділи. А гусенятко нагодували, напоїли ще й під крильця пшона насипали. Воно й полетіло.