Жили собі дід і баба та їхня дочка. Поїхав дід на ярмарок та й купив козу. Привів її додому, а на другий день ранесенько посилає дід дочку ту козу пасти. Дівчина пасла козу цілісінький день, а ввечері напоїла її та й погнала додому.
А дід вже стоїть на воротях у червоних чоботях та й питається:
- Кізонько моя люба, кізонько моя мила! Чи ти пила, чи ти їла?
- Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: як бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, як бігла через гребельку та вхопила води крапельку - тільки й пила, тільки й їла.
Розсердився дід на дочку та й прогнав її.
На другий день посилає вже жінку.
Стара пасла козу весь день, ввечері погнала до двору, а дід уже стоїть на воротях у червоних чоботях та й питається:
- Кізонько моя люба, кізонько моя мила! Чи ти пила, чи ти їла?
- Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: як бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, як бігла через гребельку та вхопила води крапельку - тільки й пила, тільки й їла.
Прогнав дід і бабу.
На третій день він сам козу пас від самого ранку, а ввечері напоїв і погнав додому. Вигнав на дорогу, а сам навпростець пішов. Став на воротях у червоних чоботях та й питається:
- Кізонько моя люба, кізонько моя мила! Чи ти пила, чи ти їла?
- Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: як бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, як бігла через гребельку та вхопила води крапельку - тільки й пила, тільки й їла.
От тоді дід розсердився, схопив ніж і став козу різати. Вирвалася коза і втекла в ліс. А там бачить - зайчикова хатка стоїть. Вбігла коза й сховалася на печі.
Прибіг зайчик. Чує, хтось є у хатці. Він і питає:
- А хто, хто в моїй хатці?
А коза сидить на печі та й каже:
- Я, коза-дереза,Півбока луплена,За три копи куплена.Сколю тебе рогамиТа затопчу ногами -
Тут тобі й смерть!
Зайчик сів під дубком та й плаче.
Коли йде ведмідь:
- Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
- Як же мені, ведмедику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить?! Ніде мені жити.
- Не плач, зайчику. Я його вижену.
Прийшов ведмідь до хатки та й питається:
- А хто, хто в зайчиковій хатці?
А коза з печі:
Злякався ведмідь і втік.
Знову пішов зайчик, сів під дубом і плаче.
Коли йде вовк і питається:
- Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
- Як же мені, вовчику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить?!
А вовк:
- Не плач, зайчику. Я його вижену.
Пішов вовк до хатки та й питається:
- Хто, хто в зайчиковій хатці?
А коза з печі:
Злякався вовк і каже:
- Ні, зайчику, не вижену - боюсь.
І втік.
Знову сидить зайчик під дубом і плаче. Коли це лізе рак-неборак та й питається:
- Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
- Як же мені, раче, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить?!
А рак:
- От я його вижену!
- Де тобі його вигнати! Тут ведмідь гнав, та не вигнав, вовк гнав, та не вигнав, а то ти!
- А ось і вижену.
От поліз рак и хатку та й питається:
- А хто, хто в зайчиковій хатці?
А коза з печі:
А рак усе лізе та лізе, виліз на піч та до кози:
- А я рак-неборак, як ущипну - буде знак!
Та як ущипне козу клешнями!.. Коза як замекає, та з печі, та з хати - тільки її й бачили.
Немає коментарів:
Дописати коментар