Лисичка та Журавель

 Були собі лисичка й журавель. Ото й зустрілися якось у лісі. Та такі стали приятелі!

Кличе лисичка журавля до себе в гості:

- Приходь, - каже, - журавлику, приходь, лебедику! Я для тебе - як для себе.

- Дякую, лисичко, - відказує журавель. - Прийду неодмінно.

А треба вам сказати, що була ця лисичка не з кращих господинь. Якщо інші, приймаючи гостей, стараються і щедрість свою показати, і вміння наїдки смачні готувати, то наша кумася зайвого клопоту собі не завдавала. Що трапиться під рукою - з того сяк-так що-небудь і приготує.

Може, тому, що ледаченькою була, та й харчі добувала не стільки працею, скільки хитрощами. Або ж через те, що запасів різних робити не звикла.А ще казали, що вона не тільки хитренька, але й скупенька. Дуже вже не любила добром своїм ділитися.

Та як би воно там не було, а гостинністю лисичка й справді не могла похвалитися. 

От приходить журавель на ласкаві запросини. А лисичка наварила кашки з молоком, розмазала по тарілці та й припрошує:

- Пригощайся, журавлику, пригощайся, лебедику!

Журавель до кашки - стукав, стукав дзьобом по тарілці - нічого не вхопить.

А лисичка як почала їсти - лизь та лизь гарненько язиком - то сама всю кашу чисто й вилизала.

А тоді до журавля:

- Вибачай, журавлику, - що мала, тим тебе й приймала, а більше нема нічого.

- То спасибі ж, - мовить журавель. - Приходь же, лисичко, тепер ти до мене в гості.

- Прийду, лебедику!

На тому й розійшлися.

От лисичка йде до журавля в гостину.

А журавель наварив смачної страви: узяв і м´яса, й картопельки, й бурячків - усього-усього, покришив дрібненько, склав у глечичок з вузькою шийкою та й каже:

- Пригощайся, люба приятелько, не соромся!

Лисичка до глечика - голова не влазить! Вона сюди, вона туди й боком, і лапкою, і навстоячки, і зазирати, й нюхати... Нічого не вдіє!

А журавель не чекає: все дзьобом у глечик, усе в глечик. То картопельки шматочок прихопить, то бурячка, то квасолинку чи моркви кришеник, то  м´ясцем без поспіху закусить.

А в лисички тільки слинка тече та від пахощів, які з глечика йдуть, в голові паморочиться.

Помаленьку-помаленьку - та й поїв, що наварив. А тоді й каже:

- Оце ж вибачай, лисонько, що мав, тим і приймав. Та вже більше не маю чим тебе пригостити.

Ох і розгнівалася ж лисичка! Сподівалася вона на цілий тиждень наїстися, бо чула, що журавель не тільки спритний риболов і мисливець, а й городник умілий.

Так воно, як бачимо, й було: мав журавель у своїй домівці й м´ясо, і до м´яса. І приготувати
смачний та ситний обід не лінувався.

Та ж тільки не так усе сталося, як лисичці гадалося. Довелося їй додому голодною вертатися.

Бо недарма кажуть: як гукнеш, так і відгукнеться.

Відтоді й не приятелюють лисиця і журавель.