Цап та Баран

 Був собі чоловік та жінка і мали вони цапа й барана. І були ті цап та баран великі птиятелі - куди цап, туди й баран.

Цап на город по капусту - і баран туди, цап у сад - і баран за ним.

- Ох, жінко, - каже чоловік, - проженімо ми цього барана й цапа, а то за ними ні сад, ні город не вдержиться. 

- А збирайтесь, цапе й баране, йдіть собі, щоб вас не було у мене в дворі!

Скоро цап та баран те зачули, зараз із двору майнули. Пошили вони собі торбу та й пішли.

Ідуть та й ідуть. Посеред поля лежить вовча голова.

Лисичка та Журавель

 Були собі лисичка й журавель. Ото й зустрілися якось у лісі. Та такі стали приятелі!

Кличе лисичка журавля до себе в гості:

- Приходь, - каже, - журавлику, приходь, лебедику! Я для тебе - як для себе.

- Дякую, лисичко, - відказує журавель. - Прийду неодмінно.

А треба вам сказати, що була ця лисичка не з кращих господинь. Якщо інші, приймаючи гостей, стараються і щедрість свою показати, і вміння наїдки смачні готувати, то наша кумася зайвого клопоту собі не завдавала. Що трапиться під рукою - з того сяк-так що-небудь і приготує.

Зимівля звірів

У діда і баби були віл, баран, гусак, півень та свиня.

Ось дід і говорить бабі:

- Давай зарубаємо півня з нагоди свята!

Почув про це півень та й утік до лісу. Шукали його господарі, доки не звечоріло, а потім вирішили свиню зарізати. Почула таке свиня і вночі теж до лісу втекла.

Так само сховалися в лісі від хазяйських ножів та сокир гусак, баран та віл.

Закінчилось літо, настала зима.