Котик та півник. Вірш.

 Була собі хатиночка, навколо неї пліт.

Жили в хатинці півничок і сірий кіт-воркіт.

Кіт зрання та до вечора у лісі полював,

А півник в хаті порався та квіти поливав.

От якось вранці вирушив до лісу кіт-воркіт.

Аж тут лисичка хитрая прибігла до воріт.

Прибігла, облизалася гостреньким язичком

Та й почала виспівувать солодким голоском:

- Ой півнику-когутику, який ти молодець!

Голівка в тебе масляна, червоний гребінець.

Нема ні в кого пір’ячка такої довжини…

Ой вийди на подвір’ячко, ворота відчини!

Сподобалися півнику привітливі слова,

Він за ворота виглянув: - А хто це там співа?

Схопила лиска півника та й кинулась в байрак!

Кричить і б’ється півничок, не вирветься ніяк.

- Ой, котику-воркотику, біжи сюди, біжи!

Звільнитися від ворога мені допоможи!

А кіт ще недалеко був, щодуху пострибав,

Нагнав хвостату злодійку і друга врятував.

На другий день котові знов іти до лісу час.

От він іде, а півнику дає такий наказ:

- Гляди ж, мій любий братику, веди себе як слід.

Усяким хижим злодіям не відчиняй воріт!

Пішов до лісу кіт- воркіт, далеко десь бреде.

А вже лисичка тут як тут і знов своє веде:

- Ой півнику-когутику, який ти молодець!

Яскраве в тебе пір’ячко, червоний гребінець.

Ой вийди із хатиночки, ворота відчини.

Я дам тобі насіннячка ще й ягід бузини!

От півник тільки виглянув: - Хто ягоди приніс?

Схопила лиска півника та й кинулась у ліс!

Щосили б’ється півничок, кричить на всі лади:

- Ой, котику-воркотику, біжи скоріш сюди!

Примчав із лісу кіт-воркіт, хоч і далеко був,

Нагнав хвостату злодійку і півника здобув.

На третій день збирається ізнов до лісу кіт

Та й каже: - Ти вже ,півнику, не відчиняй воріт.

А як не будеш слухатись, потрапиш у біду.

Тебе вже я не визволю, бо я далеко йду!

Лишився в хаті півничок, сидить, забився в кут.

А вже лисичка хитрая ізнову тут як тут.

- Ой півнику-когутику, який ти молодець!

Яскраве в тебе пір’ячко, червоний гребінець.

Ой вийди із хатиночки, ворота відчини.

Прийшли співці з музиками з чужої сторони.

Пісні співать збираються ще й танці витінать.

Без тебе, без когутика, не хочуть починать!

От півник тільки виглянув: - Які ще там пісні?

Схопила лиска півника та й зникла в гущині.

Хоч як не плакав півничок, а котик не почув,

Бо він у лісі темному далеко дуже був.

Вертається увечері додому кіт-воркіт –

Нема в хатинці півника, пропав його і слід!

- Ах ти ж хвостата злодійко, ти знову тут була!

Мого дружка єдиного до себе потягла…

Не став він часу гаяти, не став він лити сліз,

Узяв мішок та шабельку й пішов собі у ліс.

Приходить кіт на галяву і бачить: перед ним

Стоїть хатинка лисяча із ґанком різьбленим.

А ось дочка лисиччина – маленьке лисеня –

З метеликами грається та жабок доганя.

Підкрався кіт тихесенько, стрибнув, що сили мав,

І враз дочку лисиччину за хвостик упіймав!

В мішку дочка лисиччина пищить та верещить.

Лисичка з хатки вибігла, побачила й кричить:

- Ой котику-воркотику! Та же ж моя дочка?!

- А ти навіщо, злодійко, взяла мого дружка?

Віддай негайно півника, оддам тобі дочку! –

А півник , в хаті замкнений, кричить: - Ку-ку-рі-ку!

Побачила тут лисонька, що спорити не слід,

Та й випустила півника, й дочку віддав їй кіт.

От кіт-воркіт із півником вернулися назад.

І знову у хатиночці настали мир і лад.

Лисиця вже боялася приходити сюди.

А півник жив із котиком і слухався завжди.

                                   Автор: Наталя Забіла