полетіла в яму. Яма була глибока, схоже - викопана мисливцями, щоб зловити якого-небудь звірюку. Лисиця цілий день гибіла в ямі голодна, силкувалась виплигнути і ніяк не могла вибратися звідти.
Уже пізно так, як у полудню пору, де не взявся козел, ішов до лісу, задравши голову; хвостиком ворушив, борідкою потрухував, головою покивував.
Побачила лисиця козла, почала до нього підлещуватись:
- Гей, земляче! Чого ти там по жарі тиняєшся? Іди до мене в холодочок.
- Не хочу, там сиро; я краще піду в ліс, там, може, собі водиці надибаю, ато душа горить, пити хочеться.
- Ех ти, дурнику кудлатий, де ж ти там води знайдеш? Та навіщо й шукати, коли ось у мене під ногами є чиста холодна вода. Плигай до мене, тут прохолодно, не душно, свіжа водиця... А ти там смажишся на сонці, пітнієш, томишся, нудьгуєш.
- Тихше, бородатий дурнику, ти всю мене обдав болотом!
А сама тим часом, не довго думаючи, плигнула козлові на спину, а зі спини на роги і вистрибнула з ями. А козел залишився у ямі і був там за того ще два дні, поки ненароком натрапили на нього пастухи і витягли звідти на віжках.
Немає коментарів:
Дописати коментар