Кіт у чоботях

 Жив-був старий мельник і було в нього три сини. Коли мельник помер, він залишив синам у спадок все своє небагате майно: млин, осла і кота. Старшому дістався млин, середньому – осел, ну а молодшому довелося взяти собі кота.

– Це добро в самий раз для тебе, – сміялися старші брати, які ніколи не втрачали нагоди подражнити молодшого.

– Не слухай їх, господар, – нявкнув кіт. – Я, звичайно, не млин і не осел, але й не якийсь там звичайний кіт. Я не можу молоти зерно, тягати тяжкості, як осел, але зате спритності і моторності мені не позичати. Купи мені тільки пару чобіт та дай мішок і, ось побачиш, незабаром ти заживеш так, як раніше й не мріяв.

Його господар здивувався, але прохання кота виконав.

Кіт тут же натягнув на задні лапи чоботи, насипав у мішок вівса, закинув його за плечі і відправився на полювання. У лісі він розкрив мішок, кинув його на землю, а сам сховався в заростях.

Попелюшка

Один багатий удівець одружився вдруге з удовою, такою чванливою та гордовитою, якої, відколи світ світом, ніхто й не бачив.

Вона мала двох дочок, теж чванливих і гордовитих. А в чоловіка була своя дочка, надзвичайно добра та ніжна — вся в матір, найкращу жінку в світі.

Не встигли відсвяткувати весілля, як мачуха вже показала свою лиху вдачу. Вона ненавиділа пасербицю за її красу, бо поряд з нею її власні дочки здавалися ще огиднішими. Отож мачуха й загадувала дівчині робити найбруднішу роботу в домі — мити посуд, прати одежу, прибирати кімнати. Спала дівчина аж під самим дахом, на горищі, на благенькому солом’яникові, тим часом як сестри її жили в розкішних покоях з м’якими постелями та дзеркалами, що в них бачили себе з голови до ніг. Бідна дівчина покірно терпіла всі кривди й не наважувалась жалітися батькові — той однаково вилаяв би її, бо в усьому корився своїй лихій дружині.