Подарунки феї

 Жила колись на світі вдова, і мала дві доньки. Старша — вилита мати: те саме обличчя, той самий характер. Дивишся на доньку, а здається, що бачиш перед собою матінку. Обидві, і старша донька, і мати, були настільки грубі, пихаті, зарозумілі, злі, що всі люди, і знайомі і незнайомі, намагалися триматися від них подалі. А молодша донька була вся в покійного батька — добра, привітна, лагідна, та ще й красуня, яких мало.

Зазвичай, люди люблять тих, хто схожий на них. Тому мати шалено любила старшу доньку, і терпіти не могла молодшу. Вона змушувала її працювати з ранку до ночі, а годувала на кухні.

Крім усіх інших справ, молодша донька повинна була двічі на день ходити до джерела, яке було, принаймні, за дві години ходьби, і приносити звідти великий, наповнений до верху глечик води.

Якось, коли дівчина набирала воду, до неї підійшла якась бідна жінка і попросила напитися.

— Пийте на здоров'я, тітонько,— сказала добра дівчина.

Вона швиденько сполокала свій глечик, зачерпнула води в найглибшому і найчистішому місці і подала жінці, притримуючи глечик так, щоб було зручніше пити.

Жінка відпила кілька ковтків води і сказала дівчині:

— Ти така гарна, така добра і привітна, що мені хочеться подарувати тобі щось на згадку. (Справа в тому, що це була фея, яка навмисне набула вигляду простої сільської жінки, щоб подивитися, чи ця дівчина, дійсно, така мила і чемна, як про неї розповідають.) Ось що я подарую тобі: від сьогодні кожне слово, яке ти промовиш , впаде з твоїх губ або квіткою, або дорогоцінним каменем. Прощавай!

Коли дівчина прийшла додому, мати почала лаяти її за те, що вона забарилася біля джерела.

— Вибачте, матінко, — сказала бідна дівчина. — Я нині справді запізнилася.

Але тільки-но вона промовила ці слова, як з губ її впали кілька троянд, дві перлини і два великі алмази.

— Дивіться! — сказала мати, широко розплющивши очі від подиву. — Мені здається, замість слів вона кидає алмази та перли... Що це з тобою сталося, дочко? (Вперше в житті вона назвала свою меншу теж донькою.)

Дівчина просто, нічого не приховуючи і не вихваляючись, розповіла матері про все, що з нею трапилося біля джерела. А квіти та алмази так і сипалися при цьому з її вуст.

— Ну, якщо так,— сказала мати,— треба мені послати до джерела і старшу доньку... Ану, Фаншоне, подивися, що сиплеться з губ твоєї сестри, як тільки вона заговорить! Невже тобі не хочеться отримати такий дивовижний дар? І потрібно для цього лише піти до джерела і, коли бідна жінка попросить у тебе води, чемно подати їй напитися.

— Ну от ще! Нема в мене бажання тягнутися в таку далечінь! - відповіла злючка.

— А я хочу, щоби ти пішла! — крикнула на неї мати.— І зараз же, без розмов!

Дівчина послухалася і пішла, так і не перестаючи бурчати. Про всяк випадок вона захопила з

собою срібний глечик, найкрасивіший, який був у них у хаті.

Щойно встигла вона підійти до джерела, як назустріч їй з лісу вийшла гарно одягнена дама і попросила ковток води. (Це була та сама фея, але тільки цього разу вона прийняла образ принцеси, щоб випробувати, чи старша сестра, дійсно, така груба і зла, як про неї розповідають.)

— Чи не думаєте ви, що я притяглася сюди, щоб дати вам напитися? — сказала дівчина зухвало.— Ну, звісно, ​​тільки для цього! Я і срібний глечик навмисне захопила, щоб піднести воду вашій милості!.. А втім, мені байдуже. Пийте, якщо хочете...

— Але ж ви не дуже люб'язні,— сказала спокійно фея.— Ну що ж, яка послуга, така й нагорода. З сьогодення кожне слово, що зірветься з ваших губ, перетвориться на змію чи жабу. Прощавайте!

Щойно дівчина повернулася додому, мати кинулася до неї назустріч:

— Це ти, доню? Ну як?

— А ось так, матінко! — буркнула у відповідь донька, і тієї ж миті дві гадюки та дві жаби плюхнулися на поріг.

- Ох, Боже мій! - скрикнула мати. — Та що це таке? Звідки?.. А знаю! Це твоя сестра у всьому винна. Ну, поплатиться вона в мене!.. — І вона кинулася на молодшу доньку з кулаками.

Бідолашна зі страху кинулася бігти і сховалася в сусідньому лісі. Там
зустрів її молодий принц, син короля цієї країни.

Повертаючись із полювання, він знайшов у хащах прекрасну дівчину і, милуючись її красою, запитав, що вона робить у лісі зовсім одна і чому так гірко плаче.

— Ох, добродію, — відповіла красуня, — матінка вигнала мене з дому!

Королівський син помітив, що з кожним словом дівчина випускає з вуст квітку, перлину чи алмаз. Він здивувався і попросив пояснити, що це за диво. І тут дівчина розповіла йому всю свою історію.

Королівський син закохався у неї. До того ж він розсудив, що дар, яким фея наділила красуню, коштує дорожче від будь-якого посагу, який могла б принести йому інша наречена. Він відвіз дівчину до палацу, до свого батька, і одружився з нею.

Ну, а старша сестра з кожним днем ​​ставала дедалі огиднішою. Зрештою, навіть власна мати не витримала і вигнала її з дому. Нещасна ніде і ні в кого не могла знайти притулку і померла, всіма покинута.