29 ноября 2016 г.

Зайчикова хатка. Вірш

Оселились біля річки
Сірий зайчик та лисичка.
Зайчик — в хатці луб'яній,
А лисичка — в крижаній:
Ось постукала в віконця
Тепла сонячна весна,
І розтанула на сонці
Біла хатка крижана.
Почала лиса зітхати:
— Як я житиму без хати?
Зараз зайця прожену
Й влізу в хатку луб'яну!
Де вже зайчику малому
Суперечить хижаку!
Довелось тікати з дому
Бідолашному звірку.
А лисиця та хвостата
Влізла в зайчикову хату

І в хатинці луб'яній
Оселилась, як в своїй.
Пострибав по лісі зайчик,
Сірий зайчик-побігайчик,
Сльози річкою ллючи:
Страшно в лісі уночі!
Раптом вовк іде до нього
Та й питає: — Що таке?
Мабуть, в зайчика малого
Лихо трапилось тяжке?
— Ой, мене прогнала з хати
Люта злодійка хвостата!
Ой, куди ж тепер піду?..
Де я захисток знайду?..
— Годі, годі, зайчик, плакать,
Витри слізоньки свої.
Знаю я цю розбишаку,
Зараз вижену її!
Підійшли вони до хати,
Вовк гарчить: — Ану, хвостата!
Забирайся звідсіля! —
А лисиця відмовля:
— От як скочу, як підскочу, —
Полетить від тебе клоччя,
На шматочки роздеру,
Ще й на порох розітру!
Вовк злякався — та й тікати!
А зайча пішло вночі
Знову захисту шукати,
Сльози річкою ллючи.
Враз ведмідь іде до нього
Та й питає: — Що таке?
Мабуть, в зайчика малого
Лихо трапилось тяжке?
— Ой, мене прогнала з хати
Люта злодійка хвостата!
Ой, куди ж тепер піду?..
Де я захисток знайду?..
— Годі, годі, зайчик, плакать,
Витри слізоньки свої.
Знаю я цю розбишаку,
Зараз вижену її!
Підійшли вони до хати.
— Геть! — загримав волохатий.
Забирайся звідсіля! —
А лисиця відмовля:
— От як скочу, як підскочу —
Полетить із тебе клоччя,
На шматочки роздеру,
Ще й на порох розітру!
Як почув ведмідь цю мову —
Враз сховався у кущі,
І побрів наш зайчик знову,
Сльози річкою ллючи.
Стріла зайчика собака,
Розпитала, що та як.
— Годі, — каже, — годі плакать,
Не боюсь я розбишак!
Підійшла й вона до хати,
Загарчала: — Геть, хвостата!
Забирайся звідсіля! —
А лисиця відмовля:
— От як скочу, як підскочу, —
Полетить від тебе клоччя,
На шматочки роздеру,
Ще й на порох розітру!
Утекла й собака зразу!
А зайчатко уночі
Знов побігло, від образи
Сльози річкою ллючи.
Враз іде назустріч півник,
Гострі шпори на ногах.
— Що з тобою? Дуже дивно
Зайця бачити в сльозах!
— Ой, мене прогнала з хати
Люта злодійка хвостата!
Ой, куди ж тепер піду?..
Де я захисток знайду?..
— Що ж, провчу я розбишаку!
— Де вже, півничок, тобі?!
Вовк, ведмедик і собака
Відступились в боротьбі...
— Ну, за мене не страшися!
Сам побачиш, — от ходім! —
Вийшли друзі на узлісся,
Де стояв зайчатин дім.
Місяць виглянув з-за хмари.
Півник крилами ударив.
— Годі спать — ку-ку-рі-ку! —
На чужім пуховику!
Вмить лиса продерла очі.
— Хто там ходить по двору?
От як скочу, як підскочу —
На шматочки роздеру!
Не злякався півник смілий
Та на ґанок як стрибне.
— Забирайся, поки ціла!
Не дратуй, гляди, мене!
Відкида лиса запори,
Бачить: півник-молодець,
Гострий дзьоб, сталеві шпори
Ще й червоний гребінець.
Тут лиса аж закрутилась
— Я хороша! Я не зла!
Я з зайчатком не сварилась,
По-сусідському жила!..
А сама — мерщій на ґанок,
Та — по східцях, та у ліс!..
І зустрінув зайчик ранок
Знов веселий, як колись.

Автор: Наталя Забіла