Курочка Ряба

Жили собі дід та баба і в них була курочка Ряба. Якось знесла курочка яєчко. Глянули дід із бабою - і очам своїм не повірили, бо ж яєчко те було не просте, а золоте. Такого старенькі на своєму довгому віку ще не бачили, про таке ні від кого й не чули.
Поклали дід із бабою золоте яєчко посеред столу, щоб краще його роздивитися. А яєчко на сонечку так виблискує, так сяє, що й очей не відвести.
Довго милувалися дивовижним яєчком дід і баба, аж поки не закортіло їм скуштувати його.
Узяв дід яєчко, щоб розбити його. Бив, бив - не розбив.
Вирішила тоді спробувати баба. Била вона яєчко, била, але теж не розбила.
А тим часом із куточка вибігла мишка, прошмигнула столом - та й
зачепила своїм хвостиком золоте яєчко. Покотилося воно, впало та й розбилося.
Як побачили те дід та баба, зажурилися і навіть заплакали. Дід плаче, баба плаче, а курочка кудкудаче:
- Не плач, діду, не плач, бабо! Знесу я вам яєчко. Якщо не золоте, то просте, зате не одне!